Інформаційний огляд актів президента України, Кабінету Міністрів України, центральних органів виконавчої влади у сфері земельних відносин, прийнятих у березні 2013 року

Акти з питань діяльності Державного земельного банку, прийняті у березні 2013 року

протягом березня 2013 року було прийнято декілька актів, які врегульовують питання утворення та діяльності Державного земельного банку.

Постанова Кабінету міністрів України від 4 березня 2013 р. № 131 "Про внесення змін до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 2 липня 2012 р. № 609".

Постановою внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 2 липня 2012 р. № 609, якою було утворено ПАТ «Державний земельний банк». Внаслідок внесення зазначених змін Міністерству аграрної політики та продовольства було доручено:

 до призначення в установленому порядку голови правління Банку:

забезпечити укладення договору про відкриття рахунка в цінних паперах на ім’я держави;

затвердити результати приватного розміщення акцій Банку, а також звіт про результати такого розміщення;

визначити уповноважену особу на провадження діяльності щодо утворення, державної реєстрації Банку як юридичної особи, забезпечення отримання ним статусу банку, подання документів на реєстрацію звіту про результати приватного розміщення акцій з наданням їй права вчиняти у процесі такої діяльності юридичні дії від імені Банку без довіреності.

На виконання зазначеної постанови за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (http://irc.gov.ua ) 14 березня 2013 року було зареєстровано як юридичну особу Публічне акціонерне товариство «Державний земельний банк».

 

Постанова Кабінету міністрів України "Про призначення членів наглядової ради публічного акціонерного товариства Державний земельний банк" від 4 березня 2013 р. № 134.

Постановою визначено перелік членів наглядової ради публічного акціонерного товариства “Державний земельний банк”.

Указ Президента України від 21 березня 2013 року № 154/201 «Про членів наглядової ради публічного акціонерного товариства "Державний земельний банк"

Указом призначено членів наглядової ради публічного акціонерного товариства "Державний земельний банк".

Слід зазначити, що рішення про утворення Державного земельного банку було прийнято ще минулого літа на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 02.07.2012 № 609.

Змінами до статті 122 Земельного кодексу України, внесеними Законом України від 06.09.2012 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» Кабінет Міністрів України було уповноважено передавати земельні ділянки сільськогосподарського призначення до статутного (складеного) капіталу вказаного банку. 18.09.2012 Законом України «Про внесення змін до Закону України "Про банки і банківську діяльність" щодо державного земельного банку» були визначені особливості діяльності вказаного банку.

Статут ПАТ «Державний земельний банк» був затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2012 № 934.

Проте Державний земельний банк так і не розпочав свою діяльність.

Слід зауважити, що згідно із частиною десятою статті 7 Закону України «Про банки і банківську діяльність» до складу наглядової ради державного банку мають входити члени наглядової ради банку, призначені Верховною Радою України, Президентом України і Кабінетом Міністрів України. Термін повноважень членів наглядової ради державного банку - п’ять років.

Верховна Рада України призначила членів Наглядової Ради ПАТ «Державний земельний банк» постановою від 16.10.2012 № 5464-VI.

Кабінет Міністрів України призначив членів наглядової ради банку за своєю квотою майже через шість місяців постановою від 4 березня 2013 р. № 134.

І от нарешті з виданням Указу Наглядова рада ПАТ «Державний земельний банк» є сформованою у повному складі і може здійснювати свої повноваження. Серед таких повноважень є: визначення основних напрямів діяльності банку, призначення і звільнення голови та членів правління, контролює за діяльність правління, прийняття рішень щодо створення, реорганізації та ліквідації дочірніх підприємств, відокремлених підрозділів, затвердження їх статутів і положень тощо.

Таким чином, є всі підстави вважати, що невдовзі буде сформовано правління Державного земельного банку, і банк розпочне реальну діяльність.

 

Підзаконні нормативно-правові акти

у сфері земельних відносин, прийняті у березні 2013 року

 

Постанова Кабінету Міністрів України від 20 лютого 2013 р. № 154 "Про внесення змін до Порядку проведення інвентаризації земель та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України".

Постановою із Порядку проведення інвентаризації земель виключаються положення, які стосуються погодження технічної документації, що розробляється внаслідок проведення інвентаризації земель, комісією з розгляду питань, пов’язаних з погодженням документації із землеустрою.

Вказаними змінами Порядок узгоджується із Законом України від 02.10.2012 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури відведення земельних ділянок та зміни їх цільового призначення», яким із Земельного кодексу України та інших законодавчих актів України були виключені положення, які стосуються необхідності утворення зазначених комісій.

Крім того, постановою визнано такими, що втратили чинність декілька постанов Уряду.

Так, втратила чинність постанова Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2002 р. № 502 “Про затвердження Порядку зміни цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб”. Це є цілком логічним, адже з часу набрання чинності Закону України від 02.10.2012 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури відведення земельних ділянок та зміни їх цільового призначення» процедура зміни цільового призначення земельних ділянок всіх форм власності була визначена безпосередньо нормами Земельного кодексу України.

Визнано такою, що втратила чинність, також постанова Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 р. № 677 “Про затвердження Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок”. Це положення також направлене на приведення підзаконної нормативної бази у відповідність до Закону України від 02.10.2012 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури відведення земельних ділянок та зміни їх цільового призначення». Зазначеним Законом порядок розробки проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки був визначений на законодавчому рівні безпосередньо у нормах Земельного кодексу України та Закону України «Про землеустрій».

Також втратила чинність постанова Кабінету Міністрів України від 31 березня 2004 р. № 427 “Про затвердження Порядку вибору земельних ділянок для розміщення об’єктів”. Необхідність втрати чинності цієї постановою є актуальною вже більше п’яти років, адже норма Земельного кодексу України, яка визначала повноваження Кабінету Міністрів України щодо затвердження порядку вибору земельних ділянок, була виключена із Земельного кодексу України більш, ніж чотири роки тому, а саме Законом України від 16.09.2008 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння будівництву». Тому, хоч і з значним запізненням, але законодавча норма нарешті реалізована на підзаконному рівні.

Ще однією постановою, яка втратила чинність, є постанова Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2009 р. № 1420 “Деякі питання реалізації статті 186-1 Земельного кодексу України”, якою було затверджено Типове положення про комісію з розгляду питань, пов'язаних з погодженням документації із землеустрою, існування якої, як зазначалось вище, вже скасовано.

 

Наказ Мінагрополітики України від 25.02.2013 № 130 «Про внесення зміни до Методики проведення державної експертизи землевпорядної документації», зареєстрований у Міністерстві юстиції України 28.02.2013 № 335/22867.

Наказом виключено із Методики проведення державної експертизи землевпорядної документації абзац четвертий підпункту 3.3.2 глави 3. Зазначений абзац встановлював, що: «додатки та передбачені законодавством погодження, а також висновок Комісії з розгляду питань, пов'язаних з погодженням документації із землеустрою повинні бути підписані керівником відповідального органу (організації), скріплені його печаткою та мати термін дії».

Зазначені зміни є цілком прийнятними, оскільки:

на сьогодні із Земельного кодексу України та інших законодавчих актів України виключені положення, які стосуються необхідності утворення комісій з розгляду питань, пов'язаних з погодженням документації із землеустрою,

методика проведення державної землевпорядної експертизи за своєю суттю є документом, яка має містити сукупність норм виключно щодо організації проведення зазначеної експертизи, а не встановлювати вимоги до документів, які складаються органами державної влади, місцевого самоврядування, іншими уповноваженими установами.

 

Наказ Міністерства аграрної політики та продовольства України від 15.02.2013 № 103. Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 5 березня 2013 р. за № 356/22888 "Про визнання таким, що втратив чинність, наказу Держкомзему України від 10 липня 2002 року № 114".

Наказом визнано таким, що втратив чинність, наказ Державного комітету України по земельних ресурсах від 10 липня 2002 року № 114 “Про затвердження Інструкції про загальні вимоги до оформлення технічного паспорта земельної ділянки, яка виставляється на земельні торги”, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 30 липня 2002 року за № 615/6903.

Втрата чинності вказаним наказом обумовлена тим, що необхідність складення технічного паспорту земельної ділянки при проведенні земельних аукціонів була скасована ще у середині минулого року Законом України від 05.07.2012 «Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо порядку проведення земельних торгів у формі аукціону».

 

Наказ Міністерства аграрної політики та продовольства України від 19.02.2013 № 104, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 6 березня 2013 р. за № 373/22905 "Про затвердження Порядку оформлення, вручення (надсилання) приписів у разі виявлення порушень земельного законодавства".

Наказом затверджено Порядок оформлення, вручення (надсилання) приписів у разі виявлення порушень земельного законодавства. Вказаний Порядок розроблено на заміну колишнього наказу Державного комітету України по земельних ресурсах від 09 березня 2004 року № 67 "Про затвердження Положення про порядок оформлення, видачі і реєстрації приписів у разі виявлення порушень земельного законодавства", зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 18 березня 2004 року за № 340/8939.

Порядок встановлює процедуру оформлення, вручення (надсилання) приписів керівникам юридичних осіб та фізичним особам (у тому числі керівникам суб’єктів господарювання та фізичним особам - підприємцям), які вчинили порушення земельного законодавства щодо використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, реєстрації приписів, здійснення контролю за виконанням приписів.

Припис - це обов’язкова для виконання у визначені строки письмова вимога державного інспектора сільського господарства, яка оформляється, вручається (надсилається) керівникам юридичних осіб та фізичним особам (у тому числі керівникам суб’єктів господарювання та фізичним особам - підприємцям) щодо усунення порушень земельного законодавства.

Текст Порядку не викликає особливих зауважень і у більшій частині повторює положення попереднього порядку, затвердженого Держкомземом, але узгоджує його норми із новими нормами законодавчих актів у сфері здійснення державного контролю за використанням та охороною земель.

 

Наказ Міністерства екології та природних ресурсів України "Про затвердження Інструкції щодо оформлення охоронних зобов’язань на території та об’єкти природно-заповідного фонду" від 25.02.2013 № 65. Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 13 березня 2013 р. за № 404/22936

Згідно із частиною п'ятою статті 53 Закону України «Про природно-заповідний фонд України»: «території та об'єкти природно-заповідного фонду або їх частини, що створюються чи оголошуються без вилучення земельних ділянок, що вони займають, передаються під охорону підприємствам, установам, організаціям і громадянам органами центрального органу виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища з оформленням охоронного зобов'язання».

Інструкцію з оформлення зазначених зобов’язань і визначає наказ.

Документом визначено, що оформлення охоронних зобов’язань здійснюється у місячний строк після затвердження положень про відповідні території чи об’єкти природно-заповідного фонду. До охоронного зобов’язання додаються завірені в установленому законодавством порядку уповноваженим органом копії картографічних оглядових матеріалів меж території, що передається під охорону. Охоронне зобов’язання підлягає переоформленню у разі: зміни форм власності на землю, на якій розташована(ий) територія чи об’єкт природно-заповідного фонду; зміни землекористувача (землевласника) у межах території чи об’єкта природно-заповідного фонду; внесення змін до положення про територію чи об’єкт природно-заповідного фонду стосовно режиму охорони та збереження.

Необхідно зазначити, що запровадження уніфікованої форми охоронного зобов’язання можна лише вітати. Текст Інструкції особливих заперечень не викликає.

 

Лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про деякі питання застосування норм Земельного кодексу України" від 16.01.2013 № 10-71/0/4-13.

У досить цікавому листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ роз’яснюються:

1. Питання можливості осіб, які не можуть мати на праві власності земельні ділянки сільськогосподарського призначення (іноземних осіб і осіб без громадянства), виконати обов’язок з відчуження таких земельних ділянок, отриманих у спадщину, в умовах дії мораторію на відчуження таких земель,

2. Питання можливості здійснення примусового відчуження зазначених земельних ділянок за рішенням суду у разі, коли такий обов’язок не виконаний.

За наслідком здійснення аналізу норм чинних законодавчих актів, при розгляді першого питання, суд приходить до висновку, що: «пункт 15 розділу X "Перехідні положення" ЗК, яким встановлено заборону купівлі-продажу або іншим способом відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення, не поширюється на ці правовідносини, оскільки положення частини четвертої статті 81 ЗК є імперативним». Тобто іноземці та особи без громадянства, на думку суду, можуть продавати або відчужувати іншим чином успадковані ними земельні ділянки сільськогосподарського призначення незалежно від того, чи підпадають вони під дію мораторію, чи ні.

Щодо другого питання, то суд стверджує, що «у разі невиконання іноземцями чи особами без громадянства вимог щодо обов’язкового відчуження успадкованих ними земельних ділянок сільськогосподарського призначення, є всі підстави здійснити їх примусове відчуження за рішенням суду. При цьому позивачем у справах про примусове відчуження іноземцями чи особами без громадянства успадкованих земельних ділянок сільськогосподарського призначення можуть бути відповідні органи прокуратури в межах повноважень, визначених законодавством України. За таких обставин буде дотримано гарантій права власності на земельну ділянку, передбачених статтею 41 Конституції України та статтею 153 ЗК, оскільки ніхто не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених законодавством України. Правові підстави та порядок припинення права власності на землю визначено, зокрема, статтями 143, 145 ЗК».

Якщо висновок суду по першому питанню є цілком логічним, то його позиція щодо другого питання викликає декілька питань. Так, відповідно до частини п’ятої статті 41 Конституції України: «примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості». Проте ані у Земельному кодексі, ані у інших  законодавчих актах не визначений порядок отримання власником відчужуваної ділянки повної її вартості та сама процедура відчуження. Хоча у Листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ і зазначено, що: «порядок припинення права власності на землю визначено, зокрема, статтями 143, 145 ЗК», у зазначених статтях цей порядок відсутній (якщо не вважати визначенням такого порядку норму частини другої статті 145 Земельного кодексу України, за якою: «така   ділянка   підлягає примусовому відчуженню за рішенням суду»). Крім того, у законодавчих актах відсутня відповідь на питання, хто набуває право власності на земельну ділянку, примусово відчужену за рішенням суду з цих підстав.

Зважаючи на це, певна частина положень зазначеного листа, є спірною.

 

Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 08.02.2013  № 01-06/319/2013  «Про деякі питання, пов'язані із запровадженням нової системи державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»

У інформаційному листі наводяться основні положення нормативно-правових актів з питань нової системи державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, яка запроваджена з 2013 року.

Напевно, головними положенням вказаного листа є положення, які визначають, що: «судам слід також брати до уваги, що тривалий період часу державна реєстрація прав власності на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельних ділянках, проводилася на паперових носіях підприємствами бюро технічної інвентаризації, підключення яких до попереднього Реєстру прав власності на нерухоме майно відбувалося так само поступово. Крім того, чинним законодавством України не передбачено доступу органів державної реєстрації речових прав до баз даних органів Державного земельного кадастру, а лише встановлено механізм взаємодії цих органів з метою обміну відповідною інформацією (стаття 28-1 Закону, стаття 30 Закону "Про Державний земельний кадастр"). Отже, в умовах встановлення нової системи державної реєстрації речових прав при необхідності з'ясування фактичних даних щодо прав власності, інших речових прав та їх обтяжень доцільно одночасно звертатися і до органів земельних ресурсів, і до підприємств бюро технічної інвентаризації з урахуванням їх компетенції та змісту даних, що з'ясовуються». Це цілком логічно з урахуванням того, що на час розгляду справи відомості право власності на певний об'єкт нерухомого майна можуть бути відсутні у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Це пояснюється тим, що Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», нажаль, не передбачає «автоматичного» перенесення до Державного реєстру відомостей про речові права, зареєстровані державою до 2013 року.

 

Сергій Біленко

член Ради Земельної спілки України