Роман Лещенко
Це не про зняття мораторію і не про розпродаж землі. Це про наведення ладу в земельних відносинах
Мені було 13 років, коли влада України впровадила мораторій на продаж сільскогосподарської землі. Аргументація проста — вберегти родючу українську землю від розкрадання. Нас, родини українських аграріїв, переконували, що це тимчасовий превентивний захід перед налагодженням давно обіцяного ринку землі.
Мій батько, який все життя працював на землі, наші сусіди-фермери, які щовесни пліч-о-пліч з нами працювали на посівній, селяни, які здавали в оренду паї, — усі з часом зрозуміли, що саме мораторій — був найкращий спосіб розкрадання землі. Бо давав можливість лише обраним приватизовувати землю, розпоряджатись державними землями чиновникам за рангом, а саме головам райдержамдіністрацій, головам держкомземів та держгеокадастрів. Народні депутати породили законодавчу систему, де чиновник визначав, кому і на яких умовах давати в користування чи власність українську землю.
Ці обставини призвели до того, що замість заповнення за прикладом Польщі малими та середніми товаровиробниками агросередовища, в середині 2000-х у нас сформувався цілий клас великих агрохолдингів, що консолідували сотні тисяч гектарів в десятках районів та областей. В таких умовах викристалізувався аграрний ринок, де 28% агрохолдингів, 64% середняків до 10 тисячі гектарів і 8% малих товаровиробників до 1000 га.
Крім того, без належного правового титулу ми отримали «тіньовий» с/г сектор, де знайшлося місце чиновнику міністерства, який розпоряджався, кому віддати в спільну діяльність державне с/г підприємство, Академію аграрних наук, яка стала годівницею для різного роду пройдисвітів, де, маючи найродючіші землю в обсязі 480 тис. га було не соромно мати найнижчу ЕBIDTA в Європі. Також породили цілий клас трейдерів, які працюють по «другій формі» (за готівку) та кожного ранку в SMS та телеграм-каналах пишуть аграріям ціну на «куку» (кукурудзу) та «сємку» (соняшник) в доларах США, тіньовиків, які в чорну обробляють не менше 12 млн га і не платять жодних податків.
Саме мораторій — був найкращий спосіб розкрадання землі
Земельні відносини в дії, це коли виїхавши зі столиці за Житомирським напрямом, за 5 хвилин опиняєшся в іншій реальності, де в районі заплави річки Ірпінь вирощуються тисячі гектарів кукурудзи. Це коли в зоні радіоактивного забруднення вирощують сою ГМО. Це коли таке збіжжя через фіктивні компанії йде на експорт, а потім такі трейдери отримують відшкодування ПДВ з бюджету і ПДВ для держави стає абсолютно збитковим.
В цьому ж аспекті, ми дали чиновнику можливість не заповнювати публічну кадастрову карту, тобто «жити в білих плямах» та паперових реєстрах, створили «смотрящих» в Мін`юсті і комунальних реєстраторів, які за ніч переписували сільськогосподарські підприємства на третіх осіб з добросовісним потрійним продажем.
І не було на те ради, бо поки немає правил, немає й того, хто ті правила захищатиме, а відтак — і того, хто захищатиме звичайного українського аграрія та українського селянина. Простіше кажучи, мораторій створив хаотичний ринок, де крутилися мільярди, а заробляли лише обрані, де право сили було вище сили права. По факту, ці обрані в умовах дикого ринку і були бенефеціарами української родючої землі, про яку ми так часто чули з блакитних екранів.
Я вже працював юристом, одружився, в мене народилися діти, з часом сам став професійним аграрієм, а мораторій все ще діяв. Хоча ринок землі обіцяли впровадити ще на початку незалежності. За 19 років існування мораторію цілі покоління українців виросли на тезі про те, що він захищає українську землю, що схеми відчуження землі через емфітевзис, бартер, дарування, поділ земельної ділянки краще, ніж прозорий ринок. Квазіринок паїв на сайті рекламних оголошень надійніше за нотаріальну форму та державний реєстр речових прав.
Та не можна було в цьому переконати українського аграрія, який увесь цей час виживав не завдяки українському земельному законодавству, а всупереч, який боровся за свої права, не маючи легальних інструментів чи фінансової підтримки, викручувався з-поміж рейдерських схем, і водночас вирощував зерно, годував країну і підтримував горду назву України як «житниці Європи», попри суцільний земельний схематоз навколо.
За час існування мораторію у цих аграріїв і в українського народу вкрали з державної власності понад 3 млн га сільгоспземель. Це більше, ніж площа низки країн, як Ізраїль, Словенія, Чорногорія, Вірменія та ін. А сама Україна була в короткому переліку з кількох країн, де не було в правовій площині обігу земель на рівні з Конго та Північною Кореєю.
Народ України рекордною кількістю голосів обрав Володимира Зеленського главою держави, в якого із серед перших пунктів предвиборчої програми було проведення земельної реформи. Вже від самого початку стало зрозуміло, що змінити думку поколінь в необхідності земельної реформи потребуватиме надзусиль (я вже мовчу про удар по політичному рейтингу).
Коли я отримав пропозицію долучитися до впровадження земельної реформи, головним завданням було одне: аби вона працювала в інтересах народу та людей. Я не мав права відмовитися. У пам`ять про мого батька, про справу його життя і заради своїх дітей, які теж, як і я, працюватимуть на українській землі.
Поки я боровся за закон про обіг земель, я втратив батька. І втратив його фермерську землю, оскільки його перші 33 га землі, згідно з правилами мораторію, автоматично перейшли у розпорядження Держгеокадастру. Такі реалії мораторію. І таких, як мій батько фермерів, — сотні по всій країні. Ці люди не дожили до історичного моменту, коли стало можливим отримати право викупу землі, на якій вони працювали на праві постійного користування все своє свідоме життя.
Це були найскладніші шість місяців мого життя. І виявилося, що ринок землі був не про землю, а про політику. Маніпуляції, фейки, залякування, протистояння, політичний спам. Це здавалося нескінченним. Але ми вірили у справу, яку робили.
Ми об`їздили 17 областей і за шість місяців національного діалогу, почувши людей, вийшли на компромісне та зрозуміле для них рішення: 100 га концетрації в одних руках, лише для громадян України та з допуском іноземців лише, якщо за це проголосує на окремому референдумі народ України.
До земельної реформи наша держава йшла 29 років. Зеленський — перший український президент, якому вдалося те, що обіцяли всі, але ніхто не міг.
Земельна реформа — це не про зняття мораторію і не про розпродаж землі. Це про наведення ладу в земельних відносинах. Це комплексне рішення з базових 10 земельних законів, які унеможливлюють рейдерство, передають землі в розпорядження громад, усувають посадовців держгеокадастру від розпорядження державними і комунальними землями, удосконаляють переважне право українського орендаря на викуп землі, створюють фонд гарантування кредитів малим фермерам та фонд розвитку сільських територій, надають доступне фінансування аграріям через механізм компенсації кредитної ставки, запроваджують державний фінансовий, екологічний, антимонопольний контроль за землями, впроваджують дерегуляцію землеустрою та скасування сотні корумпованих дозволів, створюють національну інфраструктуру геопросторових даних, заповнюють «білі плями» в кадастрі, встановлюють оподаткування кожного гектара української землі, а також надають фермерам на пільгових умовах викупити півмільйона гектарів землі, яка перебувала у них на праві постійного користування з 1991 року.
Вже сьогодні в умовах пандемії, всім стало зрозуміло, що аграрії це — сила, яка може врятувати країну від економічної кризи. Це не просто 20% ВВП та половина валютної виручки країни, це локомотив, який дасть поштовх до розвитку інших галузей економіки. І підписаний президентом України сьогодні закон — це лише початок шляху.
Земельна реформа — це живий організм, який постійно повинен вдосконалюватись та доповнюватись. У нас дуже багато роботи попереду і лише від українського народу залежить успіх реформи.
