Роз'яснення Земельної спілки України до Закону № 5245-VI (щодо розмежування земель)

 14.03.2013

"Земельний союз захисту селян "ДОЛЯ"

Деякі роз'яснення Земельної спілки України до Закону України № 5245-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності":

Пунктами 3, 4 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо розмежування земель державної та комунальної власності» передбачено перелік земель та земельних ділянок, як в силу цього Закону належать до державної чи комунальної власності.

Пунктом 9 цих же положень встановлено, що: «право власності на земельні ділянки державної та комунальної власності, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, реалізується після державної реєстрації права власності на відповідну земельну ділянку». Чи може уповноважений орган державної влади, орган місцевого самоврядування з урахуванням вказаних положень приймати рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки до здійснення державної реєстрації права власності держави, територіальної громади на неї?

Відповідно до пункту 3 Розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності»:

«3. З дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються:

а) земельні ділянки:

на яких розташовані будівлі, споруди, інші об’єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади;

які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій;

б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах "а" і "б" пункту 4 цього розділу.

4. У державній власності залишаються:

а) розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки:

на яких розташовані будівлі, споруди, інші об’єкти нерухомого майна державної власності;


які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук;

які належать до земель оборони;

б) земельні ділянки, що використовуються Чорноморським флотом Російської Федерації на території України на підставі міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України;

в) землі зон відчуження та безумовного (обов’язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;

г) усі інші землі, розташовані за межами населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпункті "а" пункту 3 цього розділу».


На підставі вказаних пунктів виникло право власності держави та територіальних громад на два типи об’єктів:

земельні ділянки (підпункт «а» пункту 3, підпункти «а», «б» пункту 4),

землі, які включають як земельні ділянки, так і території, не сформовані у земельні ділянки (підпункт «б» пункту 3, підпункти «в», «г» пункту 4).

Відповідно до статті 181 Цивільного кодексу України: «до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації». Частина перша статті 182 цього Кодексу встановлює, що: «право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації». Згідно із абзацом третім частини другої статті 331: «якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.». Відповідно до частини третьої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»: «права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації». Частина перша статті 5 вказаного Закону України встановлює, що: «у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об’єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди (їх окремі частини), квартири, житлові та нежитлові приміщення».

Таким чином, землі, не сформовані у земельні ділянки, не є нерухомим майном, і право на них не підлягає державній реєстрації. Тому землі, зазначені у підпункті «б» пункту 3, підпунктах «в», «г» пункту 4 Розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо розмежування земель державної та комунальної власності», не сформовані у земельні ділянки, вважаються державною власністю чи власністю відповідних територіальних громад з часу набрання чинності цими положеннями, а саме – з 1 січня 2013 року. Об'єктами нерухомого майна будуть земельні ділянки, сформовані в установленому порядку за рахунок вказаних земель.

Відповідно до частини першої статті 79-1 Земельного кодексу України: «формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру». Одним із засобів формування земельних ділянок, згідно із абзацом другим частини другої вказаної статті є відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності.

Відповідно до частини сьомої статті 118, частини третьої статті 123 Земельного кодексу України розробка проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок здійснюється за дозволами, які надаються органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, які розпоряджаються відповідними землями. Надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не може вважатись розпорядженням земельною ділянкою, оскільки на час надання такого дозволу земельна ділянка ще не сформована.

Хто має бути замовником проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за рахунок земель державної чи комунальної власності за відсутності державної реєстрації права власності держави, територіальної громади на відповідну земельну ділянку – особа, зацікавлена у отриманні земельної ділянки у власність чи користування або орган державної влади, орган місцевого самоврядування, які уповноважені розпоряджатись землею?

Земельний кодекс України, а також інші законодавчі акти не встановлюють жодних вимог щодо обов’язку органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, які розпоряджаються земельними ділянками державної чи комунальної власності, виступати замовниками проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, що розробляються з метою передачі їх у власність або користування без проведення земельних торгів. У статтях 118, 123 Земельного кодексу України визначено, що ініціатива щодо розроблення вказаних проектів виходить від фізичних та юридичних осіб, заінтересованих у отриманні земельної ділянки на певному праві. Вказані особи після отримання у встановленому порядку дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки мають замовити у осіб, які можуть бути розробниками документації із землеустрою, розроблення вказаного проекту.

У той же час відповідно до абзацу першого частини четвертої статті 136 Земельного кодексу України підготовку лотів до проведення земельних торгів забезпечує організатор земельних торгів. Відповідно до пункту «б» абзацу другого цієї частини підготовка лотів до проведення земельних торгів включає, зокрема, виготовлення, погодження та затвердження в установленому законодавством порядку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (уразі зміни цільового призначення земельної ділянки та у разі, якщо межі земельної ділянки не встановлені в натурі (на місцевості). Відповідно до частини шостої зазначеної статті: «підготовка лотів до проведення земельних торгів здійснюється за рахунок коштів організатора земельних торгів. Фінансування підготовки лотів до продажу земельних ділянок державної, комунальної, приватної власності або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) на земельних торгах також може здійснюватися за рахунок коштів виконавця земельних торгів на підставі договору про підготовку лотів для продажу між організатором земельних торгів та виконавцем земельних торгів з наступним відшкодуванням витрат виконавцю земельних торгів за рахунок коштів, що сплачуються покупцем лота».

Тому у випадку продажу земельних ділянок державної чи комунальної власності або наданні їх у користування за результатами земельних торгів, обов’язок щодо розробки проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки покладений на орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, який є організатором таких торгів, з можливістю фінансування витрат на розроблення проекту за рахунок виконавця земельних торгів згідно з відповідним договором.

Чи має право орган державної влади, орган місцевого самоврядування приймати рішення про передачу у власність, користування земельної ділянки за відсутності державної реєстрації права державної. комунальної власності на неї?

Пунктом 9 Розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо розмежування земель державної та комунальної власності» визначено, що: «право власності на земельні ділянки державної та комунальної власності, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, реалізується після державної реєстрації права власності на відповідну земельну ділянку». Тому, прийняттю рішення про передачу земельної ділянки у власність чи користування за рахунок земель державної чи комунальної власності має передувати здійснення державної реєстрації права державної чи комунальної власності на неї.

У той же час, з метою забезпечення інтересів осіб, яким передаються земельні ділянки за рахунок земель державної чи комунальної власності, доцільним є викладення положень щодо передачі земельної ділянки безпосередньо у тексті рішень про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок. У такому випадку у цьому рішенні слід зазначити, що вказані положення набирають чинності після здійснення державної реєстрації права власності держави чи територіальної громади на відповідну земельну ділянку.

Сергій Біленко, Член Ради Земельної спілки України