Закон "Про Державний земельний кадастр" - Стаття 1. "Визначення термінів"

1. У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:

Державний земельний кадастр – єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами;

ЗСУ: Земельний кадастр (від франц. cadastre – реєстр, перепис) це упорядкована інформаційна система про правове, природне, господарське, економічне та просторове положення земель, що підлягають обліку в системі відповідного рівня управління. Обліку підлягають усі землі, розташовані в межах державного кордону України. Атрибутами земель, які фіксуються при веденні земельного кадастру мають бути: їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Створення ефективної земельно-кадастрової системи належить до числа найважливіших передумов сталого розвитку ринкових земельних відносин, адже саме на земельний кадастр покладається вирішення завдання обліку усіх одиниць земельної власності, лише на його основі здійснюється реальне гарантування прав на земельні ділянки, саме у складі кадастру здійснюється оцінювання земель для фіскальних та регуляторних цілей

  державна реєстрація земельної ділянки – внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера;

 ЗСУ: Реєстрація земельних ділянок – це одна із найважливіших складових земельного кадастру. Вона забезпечує дотримання принципів недоторканості земельного фонду країни і охорону прав власників та землекористувачів на надані їм в установленому порядку землі. Держава, здійснюючи реєстрацію земельних ділянок, з одного боку, виступає гарантом меж земельних ділянок, права на які підлягатимуть подальшій реєстрації, та, з другого боку, створює інформаційну основу для подальшого здійснення контроль за використанням та охороною земель. Дані реєстрації земель можуть використовуватися її як правова підстава для стягнення земельного податку, через що земельний кадастр виконує свою фіскальну функцію. Захищаючи право людини на земельну власність і її право на справедливий податок за цю власність, реєстрація земель стає механізмом правового регулювання і впорядкування земельних відносин, будучи ознакою рівня цивілізованості суспільства. Присвоєння кадастрового номера земельним ділянкам як завершальна стадія їх державної реєстрації дозволяє у подальшому забезпечувати чітку ідентифікацію земельної ділянки та пов’язаних із нею атрибутивних даних, в тому числі у автоматизованих інформаційних системах.

геоінформаційна система – інформаційна (автоматизована) система, що забезпечує збирання, оброблення, аналіз, моделювання та постачання геопросторових даних;

 ЗСУ: Геоінформаційні системи – це сучасні комп'ютерні технології, що дозволяють поєднати модельне зображення території (електронне відображення карт, схем, космо-, аерозображень земної поверхні) з інформацією табличного типу (різноманітні статистичні дані, списки, економічні показники тощо). Також, під геоінформаційною системою розуміють систему управління просторовими даними та асоційованими з ними атрибутами. Конкретніше, це комп'ютерна система, що забезпечує можливість використання, збереження, редагування, аналізу та відображення географічних даних.

В Україні для ведення державного земельного кадастру ще використовується переважно традиційна «паперова технологія», а рівень автоматизації інформаційних процесів, пов'язаних з веденням державного земельного кадастру, був незначним. "Паперова технологія" ведення державного земельного кадастру стримує земельну реформу в Україні, обмежує можливості громадян та юридичних осіб щодо швидкого одержання кадастрово-реєстраційних послуг. Таким чином, сучасний земельний кадастр має вестись виключно на основі застосування сучасних геоінформаційних систем, що мають кардинально прискорити та здешевити операції створення, обробки, систематизації та надання земельно-кадастрової інформації.

геопросторовий об'єкт – об'єкт реального світу, що характеризується певним місцеположенням на Землі і визначений у встановленій системі просторово-часових координат;

 ЗСУ: Головною відмінністю земельного кадастру від інших державних реєстрів, баз даних і т.п. є геопросторовий характер відомостей, які в ньому містяться. У земельному кадастрі фіксуються, перш за все, межі різних геопросторових обєктів – земельних ділянок, земельних угідь, обмежень у використанні земель, адміністративно-територіальних утворень, державного кордону тощо.

Відповідно до Основних положень створення Державної геодезичної мережі України, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.1998 № 844, до фіксація геопросторових об’єктів має здійснюватися за допомогою Державної геодезичної мережі України (далі – ДГМ). Виконання робіт з визначення меж геопросторових об’єктів має здійснюватися із використанням сучасних супутникових радіонавігаційних систем (GPS), комп'ютерних технологій, а також із використанням традиційних геодезичних методів.

ДГМ – це сукупність її пунктів, рівномірно розміщених на території країни і закріплених на місцевості спеціальними центрами, які забезпечують їх збереження та стійкість у плані і за висотою протягом тривалого часу. ДГМ є носієм геодезичної системи координат і висот України.

Складовими частинами ДГМ є планова і висотна геодезичні мережі, пункти яких повинні бути суміщені або мати між собою надійний геодезичний зв'язок. Планова геодезична мережа складається з: астрономо-геодезичної мережі 1 класу; геодезичної мережі 2 класу; геодезичної мережі згущення 3 класу. Висотна геодезична мережа складається з: нівелірної мережі I та II класів; нівелірної мережі III та IV класів.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2004 № 1259 «Деякі питання застосування геодезичної системи координат», виконання топографо-геодезичних та картографічних робіт починаючи з 1 січня 2007 р. здійснюється із застосуванням Державної геодезичної референцної системи координат УСК-2000; під час проведення міжнародних досліджень, в яких бере участь Україна, зокрема глобальних геодинамічних та сейсмічних процесів, вивчення фігури Землі, в космічній і транспортній галузях застосовується міжнародна загальноземна референцна система координат ITRS.

 геопросторові дані – набір даних про геопросторовий об'єкт;

 ЗСУ: Геопросторові дані — це інформація, що визначає географічне положення та характеристики природних та штучних об'єктів та межі на поверхні Землі. Геопросторовими вважаються дані про об'єкти та явища, які безпосередньо або опосередковано пов'язані з місцеположенням на Землі, що визначені у певній системі просторово-часових координат; набори даних про такі об'єкти та зв'язки між ними.

 індексна кадастрова карта (план) – картографічний документ, що відображає місцезнаходження, межі і нумерацію кадастрових зон і кварталів та використовується для присвоєння кадастрових номерів земельним ділянкам і ведення кадастрової карти (плану);

 ЗСУ: Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.12.2010 № 1117 «Про ідентифікацію об'єктів нерухомого майна для державної реєстрації прав на них», складення індексних кадастрових карт (планів), кадастрових карт (планів), кадастрових планів земельних ділянок здійснюється із застосуванням Державної геодезичної референцної системи координат УСК-2000. Індексні кадастрові карти (плани), кадастрові карти (плани), кадастрові плани земельних ділянок складаються в електронному (цифровому) вигляді та на паперових носіях:

Індексні кадастрові карти (плани) і кадастрові карти (плани) складаються у масштабі: 1:10000 – індексні кадастрові карти, кадастрові карти Автономної Республіки Крим, областей, районів; від 1:5000 до 1:500 – індексні кадастрові плани, кадастрові плани міст, селищ міського типу, сільських населених пунктів.

Кадастрові карти (плани) в електронному (цифровому) вигляді складаються шляхом зазначення на індексній кадастровій карті (плані) в електронному (цифровому) вигляді відомостей про межі та нумерацію адміністративно-територіальних одиниць, земельних ділянок, межі зон з особливими умовами використання земель, контурів об'єктів нерухомого майна, розташованих на земельних ділянках.

Індексні кадастрові карти (плани) в електронному (цифровому) вигляді складаються за результатами векторизації контурів кадастрових кварталів, зон, відображених на паперових картах або безпосереднього встановлення меж та нумерації зон і кварталів на електронних (цифрових) картах шляхом створення замкнутих контурів (полігональних об'єктів) окремих кадастрових кварталів і зон.

Індексні кадастрові карти (плани) на паперових носіях складаються шляхом нанесення на паперові відбитки зведених, трансформованих та приведених до єдиної системи координат планово-картографічних матеріалів (плани меж територій сільських, селищних, міських рад; плани меж населених пунктів та інше) меж кадастрових зон та кварталів згідно з нормами та правилами, які застосовуються під час виконання картографічних робіт.

Індексні кадастрові карти (плани), кадастрові карти (плани) складаються юридичними та фізичними особами, які отримали в установленому порядку ліцензії на виконання топографо-геодезичних, картографічних робіт, проведення робіт із землеустрою, землеоціночних робіт.

Індексні кадастрові карти (плани), кадастрові карти (плани) оновлюються за результатами проведення топографо-геодезичних робіт та робіт із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок. Індексні кадастрові карти (плани) оновлюються та актуалізуються у разі коригування меж кадастрових зон та/або кадастрових кварталів. Індексні кадастрові карти (плани) не оновлюються у разі зміни адміністративно-територіального устрою України.

Кадастрові карти (плани) оновлюються та актуалізуються у разі:

 кадастрова зона – сукупність (об'єднання) кадастрових кварталів;

 ЗСУ: Кадастрова зона це специфічний об’єкт кадастрового обліку, що являє собою компактне об’єднання декількох кадастрових кварталів. В Україні виділено 56,5 тис. кадастрових зон. Кадастрові зони виділяються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.12.2010 № 1117 «Про ідентифікацію об'єктів нерухомого майна для державної реєстрації прав на них».

 кадастрова карта (план) – графічне зображення, що містить відомості про об'єкти Державного земельного кадастру;

 ЗСУ: Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 08.12.2010 № 1117 «Про ідентифікацію об'єктів нерухомого майна для державної реєстрації прав на них», кадастрові плани земельних ділянок складаються юридичними та фізичними особами, які отримали в установленому порядку ліцензії на виконання топографо-геодезичних, картографічних робіт, проведення робіт із землеустрою, землеоціночних робіт.

Кадастрові плани земельних ділянок складаються у масштабі, який забезпечує чітке відображення:

Таблиці із зазначенням координат усіх поворотних точок меж земельної ділянки, переліку земельних угідь, їх площ, відомостей про цільове призначення земельної ділянки та розробника документації із землеустрою на земельну ділянку є невід'ємною частиною кадастрового плану земельної ділянки.

Кадастровий план земельної ділянки є складовою частиною документації із землеустрою. Примірник кадастрового плану земельної ділянки на паперовому носії видається власнику (користувачу) земельної ділянки та є його власністю.

 кадастровий квартал – компактна територія, що визначається з метою раціональної організації кадастрової нумерації та межі якої, як правило, збігаються з природними або штучними межами (річками, струмками, каналами, лісосмугами, вулицями, шляхами, інженерними спорудами, огорожами, фасадами будівель, лінійними спорудами тощо);

 ЗСУ: Кадастровий квартал це специфічний об’єкт кадастрового обліку, що являє собою компактне об’єднання земельних ділянок, обмежених чітко вираженими природними або штучними рубежами. В Україні виділено 378,0 тис. кадастрових кварталів.

 кадастровий номер земельної ділянки – індивідуальна, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється земельній ділянці під час її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування;

 ЗСУ: Нормативним документом, що у даний час врегульовує порядок присвоєння кадастрових номерів земельним ділянкам – постанова Кабінету Міністрів України від 18.08.2010 № 749 «Про затвердження Тимчасового порядку присвоєння кадастрового номера земельній ділянці», набрав чинності лише 1 січня 2011 року. До цього відповідні питання врегульовувалися ненормативним актом – вказівкою Держкомзему України від 20.03.2002 № 12 «Про присвоєння кадастрових номерів земельним ділянкам для ведення Державного реєстру земель».

режимоутворюючий об'єкт – об'єкт природного або штучного походження (водний об'єкт, об'єкт магістральних трубопроводів, енергетичний об'єкт, об'єкт культурної спадщини, військовий об'єкт, інший визначений законом об'єкт), під яким та /або навколо якого у зв'язку з його природними або набутими властивостями згідно із законом встановлюються обмеження у використанні земель.

 ЗСУ: Встановлення місць розташування обмежень щодо використання земель навколо режимоутворюючих об’єктів належить до найбільш проблемних питань земельної реформи, яка триває в Україні з 1990 року. Реструктуризація системи землеволодіння та землекористування дотепер масово відбувається без належної фіксації та реєстрації обмежень у використанні земель (охоронних зон об’єктів природно-заповідного фонду, культурної спадщини, транспорту, зв’язку, енергетики, гідрометеорологічної діяльності, геодезичних пунктів, інженерних комунікацій, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон, зон особливого режиму використання земель, прикордонної смуги, зон особливого режиму забудови, водоохоронних зон, прибережних захисних смуг, берегових смуг водних шляхів, смуг відведення каналів, зон радіоактивного забруднення, зон надзвичайних екологічних ситуацій тощо).

Обмеження у використанні земель підлягають державній реєстрації. Таким чином, не зареєстровані у державному земельному кадастрі обмеження у використанні земельних ділянок нині фактично можуть вважатися юридично нікчемними.

В сучасних умовах, встановлення обмежень у використанні земель перетворилось із технічної на правову та економічну проблему, адже тепер, коли більше половини земельного фонду держави перебуває у приватній власності, встановити та зареєструвати обмеження у використанні земельної ділянки можна лише з дозволу її власника (або довести необхідність встановлення обмежень у суді). Крім того, особа, що зацікавлена у встановленні таких обмежень, має відшкодувати власнику землі або землекористувачу відповідні збитки.

Наказом Держкомзему від 29.12.2008 № 643 затверджено Класифікатор обмежень та обтяжень у використанні земельних ділянок.

 

 

©Цей матеріал підготовлено експертами Земельної спілки України в рамках спільного проекту Програми розвитку Організації Об’єднаних Націй та Міністерства юстиції України «Юридичне забезпечення прав і можливостей бідних