Як розвивалися форми користування землею сільськогосподарськими підприємствами в Україні?

Земельний кодекс Української РСР від 18.12.1990 № 561-XII передбачав можливість надання земельних ділянок у постійне (без заздалегідь встановленого строку) або тимчасове (короткострокове – до трьох років і довгострокове – від трьох до десяти років) користування.

У тимчасове користування на умовах оренди земля могла надаватися громадянам Української РСР, колгоспам, радгоспам та іншим державним, кооперативним, громадським підприємствам, установам і організаціям, спільним підприємствам, міжнародним об'єднанням і організаціям з участю радянських та іноземних юридичних осіб, а також іноземним державам, міжнародним організаціям, іноземним юридичним особам і громадянам. Умови і строки оренди землі визначалися за згодою сторін і закріплювалися у договорі.

З метою стимулювання орендних земельних відносин та визначення загальних засад набуття, реалізації і припинення права на оренду земельної ділянки був прийнятий Закон України від 06.10.1998 № 161-XIV «Про оренду землі». У подальшому цей Закон був викладений у новій редакції Законом України від 02.10.2003 № 1211-IV.

За наявності заборони на відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення, що виділялися в натурі (на місцевості) як земельні частки (паї), оренда стала головним інструментом формування сільськогосподарського землекористування. За станом на квітень 2015 року в Україні було укладено 4,78 млн. договорів оренди таких ділянок на загальну площу 17,2 млн. га. Середня орендна плата складає 727,6 грн/га на рік. В грошовому еквіваленті річна орендна плата за укладеними договорами складає 12,5 млрд. гривень.

Відповідно до Земельного кодексу України від 25.10.2001 № 2768-III, право постійного користування земельною ділянкою було визначене як право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку, при чому коло суб’єктів, які могли б користуватися ділянками на такому праві було обмежене лише підприємствами, установами та організаціями, що належать до державної або комунальної власності. Крім того, встановлювався обов’язок громадян та юридичних осіб, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, до 1 січня 2005 року переоформити це право у встановленому порядку на право власності або право оренди, проте ця вимога була визнана неконституційною Рішенням Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005.

Зважаючи на те, що наявність у землекористувача права постійного користування земельною ділянкою дозволяла гранично зменшувати плату за землю шляхом сплати земельного податку, а не, принаймні, втричі вищої орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, у подальшому коло осіб, що можуть користуватися ділянками на такому праві було розширене і за станом на 2015 рік включає: громадські організації інвалідів України, їх підприємства, установи та організації; релігійні організації України; ПАТ залізничного транспорту загального користування; вищі навчальні заклади незалежно від форми власності.

Із прийняттям Цивільного кодексу України від 16.01.2003 № 435-IV відбулося законодавче закріплення нових видів речових прав користування земельними ділянками – суперфіцію та емфітевзису. Зокрема, право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) та право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) можуть передаватися власником земельної ділянки іншій особі на підставі договору або заповіту. На відміну від оренди, згадані права користування земельною ділянкою можуть відчужуватися або передаватися землекористувачем у порядку спадкування.

До 1 січня 2013 року (набрання чинності Законом України від 01.07.2004 № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень») суперфіцій та емфітевзис практично не застосовуватися як форми землекористування внаслідок відсутності належного організаційно-правового механізму здійснення державної реєстрації таких прав, проте в даний час відповідні форми користування землею поступово набирають усе більшої популярності завдяки їх гнучкості та незарегульованості, а також можливості здійснювати відчуження (в т.ч. продаж) права користування землею.

 

 

Читайте також: Які земельні ділянки можна передавати із комунальної в державну власність?
 
 
 
© 2015 Асоціація «Земельна спілка України». Всі права захищено.
Дана інформація була підготовлена Асоціацією «Земельна спілка України». Забороняється відтворення та використання повністю або будь-якої частини даної інформації у будь-якому форматі, включаючи графічний, електронний, копіювання, передрук чи використання в будь-який інший спосіб без письмової згоди Асоціації «Земельна спілка України».